версія для друку

Доброчинна діяльність в історії Львова 15-06-2008

Органічним елементом культури будь-якого народу є його доброчинці. Це складне та багатогранне соціальне явище виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства і функціонує у нерозривному зв’язку з його життям. Доброчинність, як складова частина суспільства не залишається незмінною, оскільки вона відображає всі соціальні процеси у динаміці його розвитку.

У всі часи найбільш шанованими були ті представники суспільства, які своїми діяннями примножували культурне та духовне багатство народу. Всіх їх умовно можна розділити на три основні групи:
– благодійники – особи, які добровільно здійснюють свою не фінансову діяльність в інтересах інших осіб або громади вцілому;


Петро Радковець, Іван Радковець Доброчинна діяльність в історії Львова

Органічним елементом культури будь-якого народу є його доброчинці. Це складне та багатогранне соціальне явище виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства і функціонує у нерозривному зв’язку з його життям. Доброчинність, як складова частина суспільства не залишається незмінною, оскільки вона відображає всі соціальні процеси у динаміці його розвитку.

У всі часи найбільш шанованими були ті представники суспільства, які своїми діяннями примножували культурне та духовне багатство народу. Всіх їх умовно можна розділити на три основні групи:
– благодійники – особи, які добровільно здійснюють свою не фінансову діяльність в інтересах інших осіб або громади вцілому;
– меценати – особи, які добровільно здійснюють свою безкорисливу діяльність спрямовану на матеріальну, фінансову та іншу підтримку осіб або громади вцілому; – спонсори – особи, які добровільно приймають безприбуткову участь у матеріальній підтримці осіб та громад з метою власної популяризації.

На протязі багатовікової історії Львова ніколи не бракувало громадян яких можна було б назвати благодійниками, меценатами чи спонсорами. Проте, сьогодні доволі часто всіх їх помилково називають одним терміном – МЕЦЕНАТ, від імені Гая Цильніуса Мецената (74?64 р.р. до н.е. – 8 до н.е.) – наближеного до імператора Октавіана Августа, який був відомий своїм впливом на сучасне йому літературне життя Риму.
Культура та мистецтво, релігія та медицина, освіта та наука завжди потребували багатих покровителів. Доволі часто ними виступали перші особи в державі – князі, королі, імператори і т.д.

Зокрема, ще у ХІІІ ст. Данило Галицький дбаючи про міць своєї держави запрошував до Львова купців та ремісників з різних країн світу щедро обдаровуючи їх землями, майном та звільняючи від сплати податків. Його син Лев Данилович, продовжуючи справу батька також відзначався благодійністю. До сьогодні зберігаються документи про те, як війт німецької громади Львова – Бертольд Штехер – одержав у подарунок від князя Льва млин Сільський Кут, а писар Симеон Жельдецький з княжої ласки став господарем львівської церкви Св. Миколая разом з її прибутками та всіма маєтками, які попередньо були даровані цьому храму. Дружина Льва Даниловича Констанція, донька Угорського короля Бели IV, також дбала про підвладний їй люд. У другій половині ХІІІ ст. вона заснувала у Львові лікарню й аптеку при монастирі домініканців.

З ряду “перших осіб”, які долучились своїми благодійними діяннями до покровительства львівській громаді слід згадати тако ж польського короля Владислава IV, який у 1639 році надав кошти на будівництво арсеналу, та гетьмана Івана Мазепу, який львівській церкві Св. Параскеви (П’ятниці) жертвував антимінс (літургійну скатерть з зашитими святими мощами).

І у наші дні нерідко державні мужі звертають свій погляд на потреби народу. Та роблять вони це здебільшого у своїх власних інтересах, проводячи передвиборчі компанії та створюючи імідж, подаючи себе меценатами та спонсорами. Проте, не лише державні мужі займались й займаються благодійництвом. Загалом для середньовічного міщанина у місті було дві найголовніші споруди: ратуша та храм. Особливим предметом гордості був храм, де проголошувались найважливіші державні укази, тут зберігали військові трофеї, найважливіші документи. Краса храму була і залишається своєрідним проявом патріотизму, тому на нього ніколи не шкодували коштів і зводили свої оселі поруч з ним.
Далеко не завжди можна встановити ким виступає особа – меценатом чи спонсором, оскільки це потребує більш глибокого аналізу причин виділення коштів на ту чи іншу справу. Причини ж можуть бути найрізноманітніші: від доброї волі – до примусу.

Показовим у цьому відношенні є приклад львів’янки Софії Ганель, яка значну частину своїх коштів віддала на доброчинні цілі. А почалось все зі смерті її чоловіка, якого не хотів поховати жоден львівський священник і лише ціною індульгенції перші львівські єзуїти погодились допомогти вдові.

Львівськими послідовниками Мецената також можна вважати Павла та Мартина Кампіанів. Саме завдяки їм ще на початку XVII ст. поруч з латинською катедрою було відкрито перший львівський заклад банківського типу – ломбард, де вбогі люди могли мати зиск зі своїх невеликих заощаджень. За приписами, заможним людям заборонялось користуватись послугами цього доброчинного закладу під загрозою судової відповідальності. Всі прибутки, з врахуванням адміністративних витрат, мали бути розділені між малозабезпеченими жінками та вдовами. Сучасниками ж батько та син Кампіани вважались людьми далекими від філантропічних думок та бажання допомогти нужденним. Тому доказом є той факт, що наприкінці XVII ст. основними клієнтами цього банку були вже не вбогі львів’яни, а шляхта, ксьондзи та багаті міщани.

Проте, нерідко львів’яни, з віком, бажаючи залишити по собі добру пам’ять, у своїх заповітах робили внески на богоугодні справи. Зокрема, львівський патрицій Ян Шольц-Вольфович у заповіті наказав своїм нащадкам щорічно надавати на Різдво обіди вбогим зі шпиталю Святого Духа. Так само й в інші дні, особливо святкові, львівські господині вважали за честь пригощати вбогих власноруч приготованим обідом.

Якщо соціальний стан суттєво впливав і впливає на схильність особи до доброчинної діяльності, то національна ознака ніколи на це не впливала. Тому, у списках благодійників, меценатів та спонсорів Львова ми зустрічаємо: українців – Андрея Шептицького, Євгена Чикаленка, Михайла Грушевського, Анатоля Вахнянина, Сильвестра Сембратовича та ін.;
поляків – Юзефа-Максиміліана Осолінського, Станіслава Скарбека, Віктора Баваровського, Войцеха Богуславського та ін.; вірмен – Юзефа Торосевича, Христофора Августиновича, Ісака Агопсовича, Каєтана Каєтановича та ін; а також представників німецької, єврейської, чеської, італійської, сербської, татарської та інших національних громад міста.

Ще за часів Ярослава Мудрого існували норми церковного права, які були скеровані на влагодження внутрішніх конфліктів церковних громад. Світське ж законодавство Київської Русі – “Руська Правда” мала на меті владнати міжетнічні та міжкласові стосунки. Обидві ці частини загального кодексу права, в цілому, були спрямовані на захист інтересів пануючих верств населення, які надаючи грамоти та пільги користувались системою загальнообов’язкових правил, що встановлювались і забезпечувались державою.

І якою б не була держава для неї у всі часи було вигідним сприяти та морально підтримувати діяльність спрямовану на доброчинність, оскільки це надавало можливість заощаджувати значні державні кошти на культуру та мистецтво, релігію та медицину, освіту та науку і т.д. Проте, ще до середини ХІХ ст. у Галичині не існувало чітких юридичних визначень доброчинницької діяльності, які б давали змогу врегульовувати стосунки між окремими жертводавцями та державою.
Висвітлення питань пов’язаних з урегулюванням стосунків благодійників, меценатів та спонсорів з державою у період другої половини ХІХ ст. аж до 1939 року потребує окремого більш детального дослідження.

В радянський період у наслідок відсутності приватної власності (громадяни держави мали право лише на особисте майно) неможливо було здійснювати жодної меценатської або спонсорської діяльності.
І лише з 16 вересня 1997 р., коли були прийнято закон України “Про благодійництво та благодійні організації” у нашій державі юридично визначено та закріплено загальні засади благодійництва та забезпечено правове регулювання відносин у суспільстві спрямованих на розвиток благодійної діяльності.

Mikroskop pana Jurka

повернутися до новин